Науково-практичний коментар до КПК. Ст. 1-10

Автор: spada7 от 26-11-2012, 11:58, посмотрело: 2391

0 Національний університет «Юридична академія України
імені Ярослава Мудрого»
Національна академія правових наук України
КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар.
Харків
«Право»
2012

ГЛАВА 1
КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
ТА СФЕРА ЙОГО ДІЇ
Стаття 1
Кримінальне процесуальне законодавство України
1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише
кримінальним процесуальним законодавством України.
2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних
положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
1. Кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження,
процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про
кримінальну відповідальність (п. 10 ст. 3 КПК). Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про держав-
ний кордон» територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обме-
жені лінією та вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним
кордоном України.
2. Кримінальне процесуальне законодавство України – це сукупність правових
норм, що регулюють порядок кримінального провадження і спрямовані на гаранту-
вання виконання завдань кримінального судочинства. До джерел кримінального про-
цесуального законодавства України належать:
1) Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами
прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінально-
го провадження, закріплює його засади, окреслює пріоритетні групи суспільних від-
носин, що підлягають правовому захисту та охороні з боку держави;
2) Кримінальний процесуальний кодекс України – систематизоване зведення кри-
мінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та
судового провадження. У випадках, коли положення КПК не регулюють або неодноз-
начно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні за-
сади такого провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК);
3) інші закони України («Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про
судову експертизу», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про
забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» тощо).
Згідно з ч. 3 ст. 9 КПК, закони, положення яких стосуються кримінального проваджен-
ня, повинні відповідати КПК. При здійсненні такого провадження не може застосо-
вуватися закон, який суперечить КПК;
4) міжнародні договори з питань правової допомоги в кримінальних провадженнях,
учасником яких є України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України (Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах – За-
кон про ратифікацію від 16 січня 1998 р.; Європейська конвенція про передачу про-
вадження у кримінальних справах – Закон про приєднання від 22 вересня 1995 року;
Європейська конвенція про видачу правопорушників – Закон про ратифікацію від 16
січня 1998 р.; Конвенція про передачу засуджених осіб – Закон про приєднання від 22
вересня 1995 р.; Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних ви-
років – Закон про ратифікацію від 26 вересня 2002 р.; Конвенція про відмивання,
пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом – Закон про
ратифікацію від 17 грудня 1997 р.; договір між Україною та Сполученими Штатами
Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах – Закон про ратифі-
кацію від 10 лютого 2000 р. тощо). У разі якщо норми КПК суперечать міжнародному
договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосову-
ються положення відповідного міжнародного договору України (ч. 4 ст. 9 КПК).
Для застосування кримінального процесуального законодавства важливе значення
мають рішення КСУ, якими визнаються такими, що не відповідають Конституції
України (є неконституційними) повністю чи в окремій частині, закони, які регламен-
тують порядок діяльності органів досудового розслідування, прокурора, суду. У рі-
шеннях КСУ також дається офіційне тлумачення окремих норм, що регулюють кри-
мінальну процесуальну діяльність.
У зв’язку з членством України в Раді Європи врегульовано питання про значення
рішень ЄСПЛ для кримінальної процесуальної діяльності. Відповідно до ст. 46
«Обов’язкова сила судових рішень та їх виконання» розд. ІІ «Європейський суд з прав
людини» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держави, які
ратифікують цю Конвенцію, зобов’язані «виконувати остаточне рішення Суду у будь-
якій справі, в якій вони є сторонами». У статті 17 ЗУ від 23 лютого 2006 р. «Про ви-
конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказа-
но, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело
права. У частині 5 ст. 9 КПК зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство
застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Стаття 2
Завдання кримінального судочинства
1. Завданнями кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держа-
ви від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів
учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та
неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив
кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини,
жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була під-
дана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримі-
нального провадження була застосована належна правова процедура.
1. Зі змісту ст. 2 КПК випливає, що є три завдання кримінального судочинства:
1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; 2) охорона
прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; 3) забез-
печення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду
з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до
відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або за-
суджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу
і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна
правова процедура.
Об’єктами, що беруться під захист від кримінальних правопорушень за допомогою
норм КПК, є: – особа; – суспільство; – держава. Об’єктами охорони є права, свободи
та законні інтереси учасників кримінального провадження. Під такою охороною слід
розуміти забезпечення необхідних умов для здійснення прав, свобод і задоволення
законних інтересів, їх недоторканності та непорушності за допомогою чіткого врегу-
лювання кримінальних процесуальних відносин та прийняття заходів правового ха-
рактеру з метою недопущення порушення прав учасників кримінального проваджен-
ня. Особи, які порушують їх права, свободи та законні інтереси, притягуються до
юридичної відповідальності. Перелік учасників кримінального провадження визна-
чено у п. 25 ст. 3 КПК.
Вимога швидкого розслідування і судового розгляду означає, що строки встанов-
лення події кримінального правопорушення і винних осіб повинні максимально на-
ближатися до моменту вчинення злочину.
Повнота розслідування і судового розгляду означає, що встановлені всі обста-
вини, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному про-
вадженні: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші об-
ставини його вчинення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального
правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення; 3) вид і розмір шкоди,
завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4)
обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопору-
шення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують пока-
рання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття
кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кри-
мінальної відповідальності або покарання. Коли встановлені перераховані обстави-
ни, злочин визнається повністю розкритим. Констатація цього факту є можливою
тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках закрит-
тя кримінального провадження за нереабілітуючих обставин – після набрання чин-
ності відповідною ухвалою суду.
Під неупередженістю досудового розслідування та судового розгляду слід розумі-
ти об’єктивність, безсторонність щодо дослідження всіх обставин провадження. Від-
повідно до ч. 2 ст. 9 КПК прокурор, керівник органу досудового розслідування, слід-
чий зобов’язані неупереджено дослідити обставини кримінального провадження,
виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного,
обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання,
надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття неупереджених проце-
суальних рішень. Суд, зберігаючи неупередженість, повинен створити необхідні
умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних
обов’язків (ч. 6 ст. 22 КПК).
Завдання, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий
до відповідальності в міру своєї вини, означає необхідність установити всіх осіб, які
вчинили злочин. Міра вини є її кількісною характеристикою, яка відображає тяжкість
провини особи перед особою, суспільством, державою, є сукупністю форми та змісту
вини з урахуванням усіх особливостей психічного ставлення підозрюваного, обви-
нуваченого до обставин кримінального правопорушення.
Застосування належної правової процедури означає суворе додержання встанов-
леного кримінальним процесуальним законом порядку досудового розслідування та
судового провадження. Саме це є гарантією встановлення об’єктивної істини при
здійсненні кримінального провадження, застосування до винного справедливого по-
карання і непритягнення до кримінальної відповідальності невинуватого. У випадку,
коли невинуватий був обвинувачений або засуджений, підданий необґрунтованому
процесуальному примусу, йому за рахунок державного бюджету має бути компенсо-
вана незаконно заподіяна майнова та моральна шкода. Це питання регулюється ЗУ від
1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові неза-
конними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів
досудового розслідування, прокуратури і суду».
Стаття 3
Визначення основних термінів Кодексу
1. Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, якщо немає окремих вказівок, мають
таке значення:
1) близькі родичі та члени сім’ї – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачу-
ха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, пра-
баба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклу-
вальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно
проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому
числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
2) головуючий – професійний суддя, який головує при колегіальному судовому роз-
гляді або здійснює його одноособово;
3) державне обвинувачення – процесуальна діяльність прокурора, що полягає у до-
веденні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідаль-
ності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення;
4) дізнання – форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування
кримінальних проступків;
5) досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається
з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру
досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або
направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових
заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від
кримінальної відповідальності;
6) досудове слідство – форма досудового розслідування, в якій здійснюється роз-
слідування злочинів;
7) закон України про кримінальну відповідальність – законодавчі акти України,
які встановлюють кримінальну відповідальність (Кримінальний кодекс України та
закон України про кримінальні проступки);
8) керівник органу досудового розслідування – начальник Головного слідчого управ-
ління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу без-
пеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства,
органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своєї
компетенції;
9) керівник органу прокуратури – Генеральний прокурор України, прокурор Авто-
номної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, міжрайонний про-
курор, прокурор міста, району, прирівняні до них прокурори та їх заступники, які
діють у межах своєї компетенції;
10) кримінальне провадження – досудове розслідування і судове провадження,
процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про
кримінальну відповідальність;
11) малолітня особа – дитина до досягнення нею чотирнадцяти років;
12) неповнолітня особа – малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнад-
цяти до вісімнадцяти років;
13) обвинувачення – твердження про вчинення певною особою діяння, передбаче-
ного законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, вста-
новленому цим Кодексом;
14) притягнення до кримінальної відповідальності – стадія кримінального про-
вадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні
кримінального правопорушення;
15) прокурор – Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники
Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Ав-
тономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори
міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх
перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управ-
лінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та
прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених
цим Кодексом;
16) розмір мінімальної заробітної плати – грошова сума, що дорівнює місячно-
му розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня кален-
дарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється про-
цесуальна дія;
17) слідчий – службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що
здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного
бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом,
провадити досудове розслідування кримінальних правопорушень;
18) слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить
здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриман-
ням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, перед-
баченому статтею 247 цього Кодексу, – голова чи за його визначенням інший суддя
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст
Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обираєть-
ся зборами суддів зі складу суддів цього суду;
19) сторони кримінального провадження – з боку обвинувачення: слідчий, керівник
органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник
та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту:
підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно
якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного харак-
теру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні пред-
ставники;
20) суд апеляційної інстанції – Апеляційний суд Автономної Республіки Крим,
апеляційний суд області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної
юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судо-
ве рішення;
21) суд касаційної інстанції – Вищий спеціалізований суд України з розгляду ци-
вільних і кримінальних справ;
22) суд першої інстанції – районний, районний у місті, міський та міськрайонний
суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримі-
нального провадження;
23) суддя – голова, заступник голови, суддя Верховного Суду України, Вищого
спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду
Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва та Севасто-
поля, районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів, які відповідно до
Конституції України на професійній основі уповноважені здійснювати правосуддя,
а також присяжний;
24) судове провадження – кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке
включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголо-
шення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному,
касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обста-
винами;
25) учасники кримінального провадження – сторони кримінального проваджен-
ня, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач,
його представник та законний представник, цивільний відповідач та його пред-
ставник, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну дер-
жаву (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець,
перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпоряд-
ник;
26) учасники судового провадження – сторони кримінального провадження, по-
терпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його пред-
ставник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а та-
кож інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим
Кодексом, здійснюється судове провадження.
2. Інші терміни, що вживаються в цьому Кодексі, визначаються спеціальними
нормами у цьому Кодексі та інших законах України.
1. Визначення основних термінів КПК, яке дається у коментованій статті, сприяє
їх однаковому розумінню та правильному застосуванню на всіх етапах досудового
розслідування та судового провадження, виключає необхідність розкривати їх зміст
у статтях КПК, де вони вживаються. Таке правове регулювання сприяє ефективному
засвоєнню змісту процесуальних норм, полегшує користування КПК.
2. Інші терміни, що вживаються у КПК, визначаються спеціальними нормами КПК.
Так, наприклад, у ч. 1 ст. 84, ч. 1 ст. 95, ч. 1 ст. 98, ч. 1 ст. 99, ч. 1 ст. 101, ч. 1 ст. 111,
ч. 1 ст. 113 КПК наведено визначення таких термінів, як докази, показання, речові
докази, документ, висновок експерта, повідомлення, процесуальні строки. У статті
541 КПК роз’яснюються такі терміни: міжнародна правова допомога; видача особи
(екстрадиція); перейняття кримінального провадження; запитуюча сторона; запиту-
вана сторона; уповноважений (центральний) орган; компетентний орган; екстради-
ційна перевірка; екстрадиційний арешт; тимчасовий арешт; тимчасова видача. Термі-
ни, що вживаються у КПК, також визначаються спеціальними нормами інших законів.
Так, у низці статей КПК ідеться про міжнародні договори України. Визначення цього
терміна міститься у ст. 2 ЗУ від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України».
Терміни, що вживаються у КПК, визначаються не тільки нормами КПК та інших
законів. Так, у п. п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК зазначено, що свідок має право користуватися
під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою
допомогою адвоката. Роз’яснення терміна «правова допомога» наведено у мотиву-
вальній частині Рішення КСУ від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/ 2009 (справа про право
на правову допомогу).
Стаття 4
Дія Кодексу в просторі
1. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та
в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального
правопорушення.
2. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при
здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території
дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на
повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під
прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту,
розташованого в Україні.
3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верхо-
вною Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад
Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то проваджен-
ня щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави сто-
совно особи з такого особового складу, здійснюється в порядку, передбаченому цим
Кодексом.
4. При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом
(дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного спів-
робітництва застосовуються положення цього Кодексу. На прохання компетентно-
го органу іноземної держави під час виконання на території України таких про-
цесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної
держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість
якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного до-
говору України – за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України.
1. Правила чинності кримінального процесуального закону в просторі такі. До-
судове розслідування і судове провадження на території України здійснюються з під-
став та в порядку, передбачених КПК, незалежно від місця вчинення кримінального
правопорушення.
До складу території України, відповідно до її законодавства та міжнародних дого-
ворів, належать: 1) суходіл у межах державних кордонів, у тому числі острови у від-
критому морі, що належать Україні (наприклад, острів Зміїний у Чорному морі); 2)
внутрішні територіальні води; 3) надра в межах кордонів України, у тому числі надра
під територіальним морем (на глибину, яка є доступною для геологічного освоєння); 4)
повітряний простір над суходолом та водним простором, у тому числі над територіаль-
ним морем, у межах державних кордонів; 5) територіальне море – смуга прибережних
морських вод завширшки до 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого
відливу як на материку, так і на островах, які належать Україні (одна морська миля – 1853
метри); 6) континентальний шельф України (дно та надра під територіальним морем),
у тому числі континентальний шельф островів, які належать Україні. Також до терито-
рії України прирівнюються певні об’єкти, які перебувають під її суверенітетом: 7) вій-
ськові кораблі чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, зна-
ходяться вони у відкритому морі, у територіальних водах іншої держави чи іноземному
порту; 8) військові повітряні об’єкти, що знаходяться в будь-якому місці за межами
повітряного простору України; 9) невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до
портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі. Осо-
бливий правовий режим мають території дипломатичного представництва чи консуль-
ської установи України за кордоном. На них діє принцип імунітету території, який
означає заборону здійснення на цій території слідчих та інших процесуальних дій без
дозволу керівника дипломатичного представництва чи консульської установи.
2. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується при здійснен-
ні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на: – території дипло-
матичного представництва чи консульської установи України за кордоном; – повітря-
ному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором
або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташо-
ваного в Україні.
Згідно із загальноприйнятими нормами та традиціями міжнародного права юрис-
дикція держави поширюється на: пасажирські, вантажні та інші цивільні судна, що
перебувають під прапором (розпізнавальним знаком) у відкритому водному просторі;
на військові кораблі та військові повітряні судна незалежно від того, знаходяться вони
у відкритому водному (повітряному) просторі або у територіальних водах (повітря-
ному просторі) іншої держави.
3. Порядок, передбачений КПК, застосовується також при здійсненні проваджен-
ня щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави стосов-
но особи особового складу Збройних Сил України, якщо міжнародними договорами,
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено поши-
рення юрисдикції України на цей особовий склад.
Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 85 Конституції України схвалення рішення про на-
правлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави належить до повно-
важень ВРУ. Наприклад, 5 липня 2012 р. парламент прийняв Закон «Про схвалення
рішення Президента України щодо направлення миротворчого контингенту для учас-
ті України в місії ООН зі стабілізації у Демократичній Республіці Конго».
4. При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (до-
рученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співро-
бітництва застосовується кримінальне процесуальне законодавство України. Порядок
його виконання регулюється ст. 558 КПК. Однак на прохання компетентного органу
іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій
може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це перед-
бачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВРУ. Якщо
такий договір відсутній, задоволення прохання про таке застосування можливе в тому
випадку, коли дане прохання не суперечить законодавству України.
При цьому, згідно зі ст. 563 КПК, представник компетентного органу іноземної
держави, дозвіл на присутність якого надано відповідно до вимог КПК, не має права
самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. У разі присут-
ності під час проведення процесуальних дій такі представники повинні дотримува-
тися законів України. Вони мають право спостерігати за проведенням процесуальних
дій та вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, з дозволу слідчого,
прокурора або суду ставити запитання, а також робити записи, у тому числі із засто-
суванням технічних засобів.
Стаття 5
Дія Кодексу в часі
1. Процесуальна дія виконується, а процесуальне рішення приймається згідно
з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або
прийняття такого рішення.
2. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чин-
ними на момент їх отримання.
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд повинні застосовувати кримінальний
процесуальний закон, який діє відповідно під час досудового розслідування та судо-
вого розгляду. У частині 1 ст. 58 Конституції України встановлено загальне правило –
закон не має зворотної дії в часі.
Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять
днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом,
але не раніше дня його опублікування. З цього питання діє Указ Президента України
від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-
правових актів і набрання ними чинності». Офіційно друкованими виданнями є «Відо-
мості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», «Офіційний вісник
Президента України» та газети «Голос України», «Урядовий кур’єр».
2. Про допустимість доказів та визнання їх недопустимими йдеться у статтях
86–90 КПК. Якщо під час кримінального провадження змінюється кримінальний про-
цесуальний закон, який встановлює нові правила збирання доказів, допустимість
доказів визначається положеннями КПК, які були чинними на момент їх отримання.
Стаття 6
Дія Кодексу за колом осіб
1. Кримінальне провадження за правилами цього Кодексу здійснюється щодо
будь-якої особи, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Особливості кримінального провадження щодо окремих категорій осіб визнача-
ються главою 37 цього Кодексу.
2. Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним іму-
нітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише за згодою такої
особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку
представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та між-
народними договорами України.
1. При кримінальному провадженні норми КПК застосовуються щодо: громадян
України; іноземців, за винятком осіб, які користуються дипломатичним імунітетом;
осіб без громадянства. Визначення цих термінів наведено у ст. 1 ЗУ від 18 січня 2001
р. «Про громадянство». Громадянин України – особа, яка набула громадянство Укра-
їни в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами Укра-
їни; іноземець – особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином
(підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства – особа, яку жодна
держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадяни-
на України; 2) свідоцтво про належність до громадянства України (для особи віком
до 16 років); 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове по-
свідчення громадянина України; 5) проїзний документ дитини; 6) дипломатичний
паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена
екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.
Іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України на за-
конних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть
такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конститу-
цією України, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26 Конституції
України). Відповідно до ЗУ від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців
та осіб без громадянства», законодавством України іноземцям гарантується недотор-
канність особи, житла, невтручання в особисте життя, таємниця листування, теле-
фонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхньої гідності нарівні з громадя-
нами України. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини, несуть від-
повідальність на загальних підставах.
Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно: 1) на-
родного депутата України; 2) судді КСУ, професійного судді, а також присяжного
і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; 3) кандидата у Президен-
ти України; 4) Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; 5) Голови Рахункової
палати, його першого заступника, заступника головного контролера та секретаря
Рахункової палати; 6) депутата місцевої ради; 7) адвоката; 8) Генерального прокурора
України, його заступника. Особливості кримінального провадження щодо цієї окремої
категорії осіб визначаються гл. 37 КПК.
2. Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, визначено
Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961р. (ратифікова-
на Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р.) та Положенням про
дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні,
яке затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93. Глава
дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються
особистою недоторканністю і не можуть бути заарештовані або затримані. Вони мають
імунітет від кримінальної юрисдикції України.
ГЛАВА 2
ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Стаття 7
Загальні засади кримінально го провадження
1. Зміст та форма кримінал ьного провадження повинні відповідати загальним
засад ам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:
1) верховенство права;
2) законність;
3) рівність перед законом і судом;
4) пова га до людської гідності ;
5) забезпечен ня права на свободу та особисту нед оторканність;
6) недоторканність житла чи іншого володіння особи;
7) таємниця спілкування;
8) невтручання у приватне життя;
9) недоторканність пра ва власності;
10) презумп ція невинуватості та забезпечення доведеності вини;
11) свобода від с амовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та
член ів сім’ї;
12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те
саме правопорушення;
13) забезпечення права на захист;
14) доступ до правосуддя та обов’язковість судо вих рішень;
15) змагальність сторі н та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведен-
ні перед судом їх переконливості;
16) безпосередність дослідження показань, речей і документів;
17) забезпечення пра ва на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльнос-
ті;
1 8) публічність;
19) диспозитивність;
20) гласність і відкритість судового провадж ення та його повн е фіксування
технічни ми засобами;
21) розумність строків;
22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.
1. У новому Кримінальному пр оцесуальному кодексу України засади кримінально-
го провадження вперше закріплені в окремій главі. Такий підхід законодавця має ви-
ключно важливе значення, оскільки загальні засади кримінального провадження – це
визначальні, фундаментальні, імперативні положення щодо закономірностей і най-
більш суттєвих властивостей кримінального процесу, які обумовлюють їх значення
як засобу для захисту прав і свобод людини і громадянина, а також для врегулювання
діяльності органів та посадових осіб, які ведуть кримінальне провадження. Вони
є керівними положеннями для закріплення завдань кримінального провадження, по-
будови його стадій, окремих проваджень, інститутів.
Загальні засади (принципи) відображають сутність, зміст та форму криміналь-
ного провадження держави, характеризують його історичний тип, національні тра-
диції, визначають предмет та метод процесуального врегулювання, рівень розвитку
теоретичної думки та національної культури, пануючу ідеологію та інші об’єктивні
фактори.
Закріплені в коментованій статті загальні засади кримінального провадження ви-
значаються статусом України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної
правової держави, яка визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторкан-
ність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав
і свобод людини – головним своїм обов’язком (ст. 3 Конституції України).
У загальних засадах кримінального провадження знайшли своє вираження най-
більш прогресивні положення, які позиціонуються міжнародною спільнотою як між-
народно-правові стандарти кримінально-процесуальної діяльності, що містяться
у Конституції України, Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав
людини та основоположних свобод, Міжнародному пакті про громадянські та полі-
тичні права.
Усі засади кримінального провадження тісно пов’язані між собою, обумовлюють
один одного, утворюють певну систему. Вони також мають наскрізний характер і ді-
ють у всіх його стадіях. Для кожної стадії характерне їх вираження певною мірою,
однак без обмежень всі вони без винятку діють у стадії судового розгляду.
Значення загальних засад кримінального провадження як норм вищого ступеня
нормативності полягає також у тому, що вони служать гарантією правосуддя, забез-
печення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб; є під-
ґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання
прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин (ч.
6 ст. 9 КПК); синхронізують всю систему норм кримінального процесуального права
та забезпечують узгодженість кримінальних процесуальних інститутів та єдність про-
цесуальної форми; служать основою й вихідними положеннями для вдосконалення
окремих кримінально-процесуальних інститутів і норм права, розвитку процесуальної
форми, подальшого реформування кримінального процесуального законодавства.
У статтях 8–29 КПК розкривається правовий зміст кожної засади кримінального
провадження.
Стаття 8
Верховенство права
1. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням прин ципу верховенства
права, відп овідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цін-
ностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується
з урахуванням п рактики Європейського суду з прав людини.
1. Принцип верховенства права знайшов своє закріплення як у низці міжнародних
нормативно-правових актів (преамбулі КЗПЛ; преамбулі та ст. 3 Статуту Ради Європи,
Американській конвенції про права і обов’язки людини та ін.), так і на національному
рівні (п. 1 ст. 8 Конституції України, ст. 8 КАСУ, у преамбулі, ст. 2, ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про
судоустрій і статус суддів», ст. 5 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» та ін.).
За своїм характером цей принцип є багатоаспектним і включає низку компонентів,
що утворюють його зміст. Сутність верховенства права розкрита у доповіді «Про
верховенство права», прийнятій на 86-му пленарному засіданні Венеціанської комісії
25–26 березня 2011 р. Відповідно до підходів Венеціанської комісії виділяють такі
складові верховенства права: 1) доступ до закону (положення закону повинні бути
зрозумілими, ясними та передбачуваними); 2) вирішення питань про юридичні права
повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не за розсудом; 3) рівність
перед законом; 4) влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо
та розумно; 5) права людини повинні бути захищені; 6) повинні бути наявні засоби
для врегулювання спорів без невиправданих витрат та відстрочок; 7) наявність спра-
ведливого суду; 8) держава повинна дотримуватися своїх зобов’язань у рамках як
міжнародного права, так і національного.
Виходячи з такого підходу та міжнародно-правових документів слід виділити
обов’язкові елементи верховенства права: 1) законність, у тому числі прозорий, під-
звітний і демократичний процес прийняття законодавства; 2) правова визначеність;
3) заборона на свавілля; 4) доступ до правосуддя, забезпечений незалежними та не-
упередженими судами; 5) дотримання прав людини; 6) недискримінація та рівність
перед законом.
У сфері кримінального провадження особливого значення набуває такий аспект
принципу верховенства права, як пріоритетність прав людини, оскільки саме в цій
сфері правових відносин вони можуть бути суттєво обмежені. У зв’язку із цим ч. 1
коментованої статті визначає, що кримінальне провадження здійснюється з додержан-
ням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи
визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності
держави. Це положення прямо випливає із ст. 3 Конституції України, відповідно до
якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльнос-
ті держави.
Принцип верховенства права вперше на національному рівні був закріплений у п.1
ст. 8 Конституції України. Розуміння його сутності знайшло своє відображення у тлу-
маченні, яке було надано ПВСУ у п. 1 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9. «Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Відповідно до ст. 8
Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні
права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають
цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяль-
ності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування
і забезпечуються захистом правосуддя.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового за-
хисту конституційни х прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист
цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якіс-
ного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22
Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними».
Верховенство права означає, що суд не повинен застосовувати положення право-
вого акта, у тому числі закону, якщо його застосування суперечить конституційним
принципам права або порушуватиме права та свободи людини і громадянина. Суд не
повинен та кож допускати тлумачення закону, яке б несправедливо обме жувало ці
права і свободи.
Гарантією реалізації принципу верховенства права є закріплення в нормативних
актах чітких правил і процедур здійснення кримінального провадження. Недодержан-
ня процесуальної форми діяльності у кримінальному процесі тягне за собою негатив-
ні наслідки для посадових осіб – представників держави і обумовлює застосування
санкцій відновлювального характеру.
2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті суд застосовує принцип верховенства
права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, поряд із Конституцією України, КПК, іншими законами належать до джерел
кримінального процесуального законодавства. Ці міжнародні акти відіграють важли-
ву роль у правовому регулюванні прав людини, закріпленні пріоритету прав людини
перед державою. Одним із міжнародних договорів, які мають значення джерела кри-
мінального процесуального права України, є КЗПЛ. Особливість цього договору по-
лягає в тому, що Конвенція підлягає застосуванню разом із рішеннями ЄСПЛ, у яких
міститься тлумачення її положень. Крім того, у ЗУ «Про виконання рішень та засто-
сування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. вказуєть-
ся на обов’язок держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України, з необхід-
ністю усунення причин порушення Україною КЗПЛ і протоколів до неї, з впроваджен-
ням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів
прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти
України. У статті 17 цього Закону закріплюється обов’язок судів застосовувати при
розгляді справ КЗПЛ та практику ЄСПЛ як джерело права.
Природа рішень ЄСПЛ обумовлена певними факторами: а) правові позиції, що
містяться в них, мають нормативний характер; б) у рішеннях дається тлумачення КЗПЛ
та Протоколів до неї; в) самі рішення мають правозастосовний характер, оскільки
в них міститься рішення з конкретної справи.
Стаття 9
Законність
1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник ор-
гану досудового ро зслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади
зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу,
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Укра-
їни, вимог інших актів законодавства.
2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебіч-
но, повно і неупер еджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити
як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обви-
нуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання,
надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неуперед-
жених процесуальних рішень.
3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосують-
ся кримінального провадженн я, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні
кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому
Кодексу.
4. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на
обов’язковість якого на дана Верховною Радою України, застосовуються положення
відповідного міжнародного договору України.
5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуван-
ням практики Європейського суду з прав людини.
6. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно
регулюють питання кримінальн ого провадження, застосовуються загальні засади
кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
1. Законність прийнято відносити до загальноправових принципів. Відповідно до
ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самовря-
дування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень
та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Реалізація принципу законності під час кримінального провадження має свою
специфіку. Відповідно до Рішення КСУ у справі за конституційним зверненням
Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини
третьої статті 21 КЗпП (справа про тлумачення терміна «законодавство») від 9 лип-
ня 1998 р. № 12-рп/98 «термін «законодавство»… треба розуміти так, що ним охо-
плюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України,
укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, при-
йняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів Укра-
їни».
Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник орга-
ну досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади
зобов’язані дотримуватися встановленого по рядку і виносити рішення у точній від-
повідності з нормами права, які підлягають застосуванню у кожному окре мому ви-
падку. Крім Конституції та чинного законодавства, міжнародних договорів України
суд застосовує також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом
на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон ституцією та за-
конами України.
Докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гаран-
тованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази,
здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод
людини, є недопустимими (ч.1 ст. 87 КПК).
2. Частина 2 коментованої статті закріплює обов’язок прокурора, керівника орга-
ну досудового розслідування, слідчого всебічно, повно і неупереджено дослідити
обставини кримінального провадження. Лише за такої умови можливе виконання
завдань кримінального провадження. Слід звернути увагу на те, що такий обов’язок
покладено законодавцем виключно на прокурора, керівника органу досудового роз-
слідування, слідчого. Це дозволяє зробити висновок про те, що слідчий суддя, суд не
є суб’єктами обов’язку всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримі-
нального провадження, що можна пояснити особливою роллю суду в змагальному
кримінальному судочинстві.
Всебічність дослідження обставин кримінального провадження означає, по-перше,
висунення і дослідження всіх реально можливих версій щодо характеру події, що має
ознаки злочину, винуватість особи; по-друге, однаково ретельне встановлення і пере-
вірку як обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують обвинуваченого,
а також обставин, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність.
Повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього
кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному
провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висно-
вки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримі-
нального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість їх у зби-
ранні, перевірці та оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та
інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Крім того, на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого
покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч. 1 ст.
94 цього Кодексу, та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних
рішень.
3. У частині третій закріплюється принцип ієрархічності нормативно-правових
актів які регулюють кримінальне провадження. Оскільки КПК є законодавчим актом,
спеціально призначеним для врегулювання порядку кримінального провадження, то
в цій сфері він має пріоритет відносно інших законів і тим більше інших нормативно-
правових актів.
У випадках невідповідності положенням КПК інших законів чи нормативно-пра-
вових актів застосуванню підлягають саме положення КПК.
4. Відповідно до ст. 18 ЗУ від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори Укра-
їни» міжнародним договором України є укладений у письмовій формі договір з іно-
земною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який ре гулюється між-
народним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох
пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування
(договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на
обов’язковість якого надана Верховною Радою України, то застосовуються положен-
ня міжнародного договору, оскільки відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України та
ч. 2 ст. 1 цього Кодексу міжнародні договори є частиною національного законодавства
і застосову ються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
5. Забезпечення прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві іс-
тотним чином зумовлюється інтеграцією правової системи нашої держави в систему
основних цінностей, закріплених міжнародно-правовими актами про захист прав
людини і перш за все у процесі функціонування ЄСПЛ і тлумачення ним норм КЗПЛ.
Без визначення і з’ясування тих вимог, які висуваються до нашої держави міжнарод-
но-правовими стандартами, неможливо забезпечити належне виконання юридичних
зобов’язань у сфері захисту прав і свобод людини в кримінальному судочинстві, узя-
тих на себе Україною.
Теоретичні аспекти визначення місця Конвенції та рішень Європейського суду
у внутрішньому законодавстві України ґрунтуються на положеннях статей 8 та 9 Кон-
ституції України, законів України «Про міжнародні договори України» та «Про ви-
конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського
суду з прав людини» зобов’язано суди застосовувати при розгляді справ КЗПЛ та
практику ЄСПЛ як джерела права.
У зв’язку із цим цілком прийнятним слід визнати посилання в судових рішеннях
(ухвалах) у кримінальних провадженнях безпосередньо на практику Європейського
суду з прав людини (див. також коментар до ч. 2 ст. 8 КПК). Але коментована стаття
передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосо-
вуватися з урахуванням практики ЄСПЛ. Отже, такий обов’язок покладається не
тільки на суддів, а й на всіх осіб, наділених владними повноваженнями, які застосо-
вують норми кримінального процесуального права.
З метою ознайомлення правозастосовників з рішеннями ЄСПЛ та сприяння ура-
хуванню його практики в правозастосовному процесі, держава повинна здійснювати
заходи по забезпеченню перекладу та опублікування повних текстів рішень україн-
ською мовою спеціалізованим у питаннях практики ЄСПЛ юридичним виданням, що
має поширення у професійному середовищі правників. Крім того, судді, органи про-
куратури, юстиції, внутрішніх справ, служби безпеки, установи виконання покарань
повинні бути забезпечені такими виданнями (ст. 6 ЗУ «Про виконання рішень та за-
стосування практики Європейського суду з прав людини»).
6. У разі якщо в КПК відсутнє конкретне або однозначне положення для регулю-
вання певних процесуальних відносин, що виникають під час кримінального прова-
дження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1
ст. 7 цього Кодексу. Тлумачення ч. 2 коментованої статті дає підстави для висновку
про те, що законодавець надає пріоритетне значення засадам кримінального прова-
дження стосовно інших норм. Такий підхід зумовлений дією в кримінальному про-
вадженні саме принципу верховенства права.
Стаття 10
Рівність перед законом і судом
1. Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбаче них цим
Кодексом, за ознаками раси, кольор у шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань,
Стаття 10
статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання,
громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.
2. У випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповно-
літні, іноземці, особи з розумови ми і фізичними вадами тощо) під час кримінального
провадження користуються додатковими гарантіями.
1. Принцип рівності перед законом і судом на національному рівні знайшов відо-
браження в Конституції України (частини 1, 2 ст. 24), де закріплюється, що громадяни
мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та
інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, міс-
ця проживання, за мовними або іншими ознаками. У частині 3 ст. 129 Конституції
проголошується, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
є однією із основних засад судочинства. Положення цього принципу містяться в низ-
ці міжнародних актів. Зокрема, у ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та
політичні права зазначається, що всі особи є рівними перед судами. У статті 14 КЗПЛ
зафіксовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має
бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри,
мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального похо-
дження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за
іншою ознакою.
Рівність учасників кримінального провадження перед законом означає наділення
їх рівними правами і рівними обов’язками щодо участі у процесі та відстоюванні
своєї позиції. Про цьому поняття «рівні права», «рівні обов’язки» не можна ототож-
нювати з поняттями «однакові права», «однакові обов’язки». Права чи обов’язки
можуть бути різними залежно від того, у якому процесуальному статусі перебуває
особа (прокурор, слідчий, підозрюваний, потерпілий тощо). Рівність прав (обов’язків)
полягає у тому, що кожен з учасників кримінального провадження наділений правами
і несе обов’язки, що відповідають його процесуальному становищу.
Рівність усіх учасників перед законом передбачає єдиний правовий режим кримі-
нального провадження, який забезпечує реалізацію їх процесуальних прав.
Рівність учасників кримінального провадження перед судом покладає на суд
обов’язок не надавати будь-яких переваг, що не обумовлені законом, будь-якому
з учасників кримінального провадження. Так само недопустимою є будь-яка дискри-
мінація. Тому становище конкретного учасника кримінального провадження не може
бути покращено чи погіршено залежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майно-
вого стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За обмеження у процесуальних правах залежно від расової і національної ознак
встановлена кримінальна відпові дальність (ст. 161 КК України).
2. У випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, принцип рівності перед за-
коном і судом не порушується при наданні певним категоріям учасників криміналь-
ного провадження (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами,
особи, які наділені особливим процесуальним статусом, тощо) додаткових гарантій.
Нормативне закріплення таких гарантій не можна розглядати як порушення цієї за-
сади, адже необхідність їх існування викликана особливостями правового статусу
осіб, щодо яких вони передбачені.
Наприклад, п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК передбачає обов’язкову участь захисника у кримі-
нальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі,
глухі сліпі, тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права. У пункті 13 ППВСУ
від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на
захист у кримінальному судочинстві» роз’яснюється, що під особами, які через свої
фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно ро-
зуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які
хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно
захищатися від обвинувачення.
Додаткові гарантії дотримання їх прав встановлені при провадженні щодо непо-
внолітніх (глава 38 КПК).
Не суперечать принципу рівності перед законом і судом і норми, що містяться
в кримінальному процесуальному законодавстві та встановлюють особливий порядок
кримінального провадження щодо окремої категорії осіб: народного депутата України;
судді КСУ; професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час
здійснення ними правосуддя; кандидата у Президенти України; Уповноваженого Вер-
ховної Ради України з прав людини; Голови Рахункової палати, його першого заступ-
ника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати; депутата
місцевої ради; адвоката; Генерального прокурора України, його заступника (ст. 480
КПК).
Цей порядок не створює вказаним особам яких-небудь привілеїв, що дозволяє
безкарно порушувати закон. Він являє собою тільки одну з необхідних гарантій здій-
снення ними своїх повноважень, обумовлених особливим характером виконуваних
ними повноважень і необхідністю захистити їх від необґрунтованої підозри або об-
винувачення, штучного створення перешкод до виконання службового обов’язку. У разі
ж залучення їх до кримінального провадження на підставі закону вони наділяються
звичайними процесуальними правами того або іншого суб’єкта ― підозрюваного,
обвинуваченого тощо.
Теги: КПК

Категория: Законодательство, Практика

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.